Перша леді України Олена Зеленська ініціювала появу в «Довіднику безбар’єрності» нового розділу, який би допоміг сім’ям з дітьми, людям з інвалідністю, людям старшого віку та їхнім близьким з алгоритмом дій у різних обставинах, викликаних війною.
«У літніх людей дуже розвинений страх смерті, будь ласка, пам’ятайте насамперед це. Свій страх вони часто ховають за словами «мені вже немає чого втрачати» або «я своє пожив/-ла». Момент такого демонстративного прийняття смерті свідчить тільки про потужний механізм захисту, тому людина потребує дуже делікатного сповіщення про втрату близького. Це допоможе мінімізувати травму, яку вона отримає», – зазначили в «Довіднику безбар’єрності».
Так, розділ «У воєнний час» містить рекомендації психологині, тренерки і трансформаційного коуча, експертки з теми емоційного інтелекту і комунікації Юлії Павлової про те, як розповісти людині старшого віку про втрату близького:
1. Не тягніть довго з розмовою, бо більшість все одно відчуває, що щось негаразд. Чим довше не буде звістки про втрату, тим більше тривожності, розпачу чи страхів з’явиться у людини. Оптимальний період часу – коли ви вже достатньо спокійні, щоб говорити, проте не пізніше 12-24 годин.
2. Якщо ви не маєте змоги говорити особисто, лише телефоном, знайдіть когось, хто буде біля людини під час розмови. Якщо такий варіант неможливий – будьте готові зателефонувати до швидкої чи інших служб допомоги у разі, якщо людина втратить свідомість чи їй стане зле.
Дізнайтеся (або нехай ваші друзі зроблять це за вас, якщо ви зараз так само проживаєте горе) номери телефонів екстрених служб у населеному пункті, де мешкає літня людина.
3. Як би складно не було, говорити треба чітко, без зайвих емоцій: «Мені шкода, (ім’я) загинув/-ла». Повідомте причину загибелі без деталей.
Дайте час на сприйняття новини, витримайте паузу, якщо людина в шоці. Якщо є миттєва реакція (крик, ридання), дайте 3-5 хвилин на цей первинний вихід горя. Якщо відбувається заперечення («не може бути», «ти жартуєш»), дайте 3-5 хвилин на усвідомлення. Не відповідайте, нічого не кажіть, просто дайте інформації бути прийнятою.
Після перших п’яти хвилин шоку чи заперечення чи реакції – надайте допомогу або попросіть тих, хто поруч, принести людині води, серветки, посадити або вкласти її. Якщо людина не заперечує – обійняти, взяти за руку, дати зрозуміти, що ви поруч. Якщо це телефонна розмова, кажіть про те, що ви поруч, і зачекайте, поки співрозмовник/-ця зможе говорити.
4. Коли людина зможе говорити або трохи прийде до тями, запитайте, чи хоче вона пити, чи не холодно їй. Можливо, треба дати заспокійливе або ліки.
Від шоку і стресу може початися лихоманка, тремтіння, тому будьте готові укрити людину, обійняти чи дати ковдру. Якщо ви не поруч – попросіть її укритися чи тепліше вдягтися, зробити собі чаю. Супроводжуйте голосом її дії. Ваш голос має бути спокійним і впевненим, наскільки це можливо.
5. Перепитайте людину, чи можете ви залишити її саму, якщо у вас немає змоги бути поруч або лишити з нею когось. Якщо ви фізично в одному просторі – залиште біля неї воду, ліки, ковдру, телефон, аби набрати вас за потреби.
6. Перевіряйте дзвінком чи текстом, як людина почувається і чим займається кожні 2-3 години, якщо вона лишилась сама. Якщо ви не поруч, попросіть людину принести собі води, ліків, лягти під ковдру чи тепло одягнутися. Будьте на зв’язку, поки вона робить ці дії.
Якщо треба повідомити про загибель близьких незнайомій вам літній людині, обов’язково дізнайтеся, чи є хтось поруч з нею або чи є люди, до яких вона може звернутися за підтримкою і допомогою.
Якщо маєте можливість – дізнайтеся номер телефону і принаймні 2-3 дні пишіть смс чи робіть короткі дзвінки, аби перевірити, як вона. Якщо такої змоги немає, а людина залишається сама, знайдіть контакт волонтера чи когось небайдужого з кола своїх знайомих, хто зможе зв’язуватися з людиною, питати про самопочуття, нагадувати про їжу, сон і теплий чай.