«Довідник безбар’єрності» – проєкт з відкритим кодом, доступний для використання та цитування, який також можна доповнювати.
Його створено за ініціативою першої леді Олени Зеленської, також над ним працювали правозахисники, психологи, батьки, які виховують дітей з інвалідністю, українські та міжнародні експерти.
«Довідник безбар’єрності» дає рекомендації щодо того, як переконати людину старшого віку виїхати з небезпечного місця чи пройти до укриття. Ці рекомендації розраховані на людей, які відчувають страх і тривогу, проте не перебувають у стані агресії та заперечення. Щодо людей, психіка яких захищається через агресію і заперечення, вони можуть не спрацювати.
У Довіднику надають рекомендації психологині Юлії Павлової щодо алгоритму дій, якщо ви зіткнулися із агресивно налаштованою людиною старшого віку або людиною в стані заперечення («мені нічого не буде», «я старий/стара, мене не чіпатимуть»):
1. Не намагайтеся переконати людину в стані заперечення, її мозок захищається тим, що не сприймає інформацію, яка пов’язана з травмою. Вона просто не почує ваші аргументи або розлютиться (другий етап захисту). Переконання і вмовляння не працюють. Краще ставити питання, які б допомогли вам розхитати цей механізм.
«Ти чула вибухи? Як ти думаєш, як скоро тут стане небезпечно? Що б ти порадила іншій людині в такому випадку? А мені? А чому сама не хочеш це зробити?»
У такий спосіб через питання, ви дозволите людині побачити небезпеку і почати вирішувати самостійно, без заперечень. Так, це займає певний час, проте це найкращий підхід в такій ситуації.
2. Якщо діяти треба швидко і часу на питання та розхитування заперечень немає, спробуйте укласти угоду.
«Мені страшно, я хочу піти, але не можу йти без тебе. Давай сьогодні разом підемо в укриття, а далі будемо думати, що робити».
Така угода дозволить вам виграти час, щоб в укритті спробувати поставити запитання. Цей інструмент, на жаль, не працює багаторазово, його вистачить на один-два рази.
3. Намагайтеся уникати шантажу і маніпуляцій («якщо ти, то я…»), погроз тощо. Маніпуляції та шантаж можуть дати вам коротку перемогу і людина виконає всі умови, проте від шантажу програють обидві сторони. І, зрештою, психіка людини винуватцем усіх проблем зробить саме вас.
Як розповідає Юлія Павлова, вона чула багато історій своїх клієнтів і знайомих, які вивозили рідних з-під обстрілів і з тимчасово окупованих територій. Дехто вдавався до погроз і шантажу. На жаль, в перспективі це приносить образу, претензії та конфлікти. Якщо людина вперто відстоює бажання лишитися – інколи єдине, що залишається, це їхати самим. Бо кожен має подбати про свою безпеку і бути відповідальним за своє життя.
Якщо ви зіткнулися із агресивною поведінкою – людина спричиняє сварку кожного разу, коли ви говорите про виїзд, агресивно реагує на будь-які розмови щодо евакуації, глузує з ваших рішень (пасивна агресія) – може допомогти:
1. Не відповідайте на агресію агресією, хоч як би складно це не було. Саме такої відповіді або припинення розмови й чекають. Спробуйте запитати у людини, що саме її засмутило чи так бентежить. Саме у формі «що тебе так непокоїть?», «що тебе засмутило?». Мінімум – ви зруйнуєте сценарій конфлікту, максимум – зможете нормально поговорити і перейти до вирішення страхів та упереджень.
2. Якщо вам важко залишатися спокійними, що цілком зрозуміло, візьміть тайм-аут – спрямуйте розмову в бік нейтральної теми, а потім поверніться до питання: «що тебе засмутило 10 хвилин тому?». Це не так дієво, як поставити запитання одразу, але так само дає вам або відповідь на питання та можливість обговорити страхи і тривоги людини, або її усвідомлення власної поведінки і висновки на майбутнє (в такому стані люди часто не усвідомлюють, що саме і чому відбувається, тому така рефлексія буде корисною).
Варто пам’ятати, що прояви агресії можуть бути спричинені захворюваннями серцево-судинної системи. Якщо ваша рідна людина старшого віку має такі проблеми зі здоров’ям, її агресивна поведінка може бути наслідком загострення хвороби на фоні стресу. Тут потрібна медична допомога насамперед.
Знизити рівень агресії дозволить спільна діяльність, наприклад, готування їжі, прибирання тощо. Саме під час такої діяльності легше проводити «небезпечні» розмови, оскільки мозок не очікує такого перебігу подій і не встигає ввімкнути всі захисні механізми. Логічно, що найгіршим варіантом буде цілеспрямована розмова на важку для людини тему, бо ще до вашого першого слова вже буде фортеця із неприйняття і супротиву.
«Сподіваюсь, вам не доведеться зустріти агресивну поведінку чи заперечення від людей старшого віку, але якщо це сталося – нехай вам допоможуть терпіння, наші рекомендації та розуміння, що ви маєте дбати про себе, щоб дбати про інших. Тому якщо з жодним підходом у вас не виходить евакуація близьких чи їх перебування в укритті, на жаль, маємо дати їм зробити їхній вибір і дбати про себе», – додає психологиня, тренерка і трансформаційний коуч, експертка з теми емоційного інтелекту і комунікації Юлія Павлова.